Урок №45 (гр.7/22) Захист України

 16.02.2023

Урок №45

Тема: Пов`язки та їх класифікація.

1.     Визначення і класифікація пов’язок за призначенням і виконанням.

За видом матеріалу пов'язки діляться:

- на бинтові, пращевидні - смужки матерії або марлі;

- хустинкові - трикутні хустинки, за допомогою яких можна перев'язати значну поверхню тіла, застосовуються також для підвішування верхньої кінцівки на перев'яз;

- пластирні - липкі пов'язки, що прилипають до поверхні шкіри;

- шинні - для іммобілізації поранених кісток і суглобів;

- тверді - крохмальні і гіпсові пов'язки.

Види пов’язок (за характером і призначенням):

1. Прості м’які, захисні або лікувальні.

2. Давлячі (гемостатичні).

3. Нерухомі (іммобілізуючі), транспортні та лікувальні.

4. Екстензійні (пов’язки для витягування).

5. Коригуючі — для розвантаження кісток і суглобів, виправлення хибних положень.

Залежно від матеріалу, що використовується для фіксації, розрізняють:

1. М’які пов’язки (бинтові, контурні, косиночні, пращоподібні тощо).

2. Тверді пов’язки (транспортні та лікувальні шини, ортопедичні апарати, протези, корсети).

3. Пов’язки, що твердіють (гіпсові, цинк-желатинові, крохмальні, пов’язки з полімерних матеріалів).

Класифікація за способом фіксації перев'язувального матеріалу

Класифікація за способом фіксації перев'язувального матеріалу представляє поділ усіх пов'язок на дві групи: безбинтові і бинтові.

Безбинтові пов'язки:

• клейова;• лейкопластирна;• косиночна;• пращевидна;• Т-подібна; • пов'язка з трубчастого еластичного бинта (ретіласт та ін.)

Бинтові пов'язки:

• циркулярна;• спіральна;• повзуча;• хрестоподібна (восьмиподібна); • черепашача (що сходяться і розходяться);• що повертається; • колосовидная;• пов'язка Дезо;• пов'язка на голову;• шапочка Гіппократа; • очіпок;• моно-і бінокулярна.

За механічними властивостями пов'язки розрізняють:

• М'які - застосовуються для лікування ран.

• Жорсткі (нерухомі) - використовуються для іммобілізації, тобто створення нерухомості (спокою) при різних пошкодженнях або захворюваннях.

• Еластичні - для боротьби з розширенням підшкірних вен і венозним застоєм.

• Радіоактивні пов'язки.

• Пов'язки з витяжкою.

Класифікація по призначенню

Класифікація по призначенню пов'язана з функцією, що виконують пов'язки. Виділяють наступні види пов'язок:

• Захисна (або асептична) пов'язка. Функція - профілактика вторинного інфікування рани.

• Лікарська пов'язка. Функція - забезпечення постійного доступу до рани лікарської речовини, яким звичайно змочені нижні шари пов'язки,

• Гемостатична (або що давить) пов'язка. Функція - зупинка кровотечі.

• Іммобілізуюча пов'язка. Функція - нерохомість кінцівки або неї сегмента.

• Пов'язка з вітягненням. Функція - витягнення кісткових відламків.

• Пов'язка, що коригує. Функція - усунення деформацій.

• Оклюзійна пов'язка. Функція - герметизація рани (спеціальна пов'язка при пораненнях грудей з відкритим пневмотораксом).

Техніка накладення зазначених видів пов'язок і показання до їхнього застосування будуть розглянуті у відповідних главах книги. У цій главі зупинимося лише на двох спеціальних видах пов'язок: компресної й оклюзійної.

Компресна пов'язка застосовується при лікуванні запальних інфільтратів, тромбофлебіту та ін. Компресна пов'язка забезпечує тривалий вплив на тканині розчину лікарської речовини, не спроможного для випару. Найбільше часто застосовують напівспиртові (або горілочні) компреси, а також компреси з мазями (мазь Вишневського).

Методика накладення полягає в наступному: на шкіру поміщають тканину або серветку, змочену лікарською речовиною, зверху - рoщаную папір або поліетилен, потім сіру вату. При цьому кожний наступний шар пов'язки повинен по периметрі на 2 див перекривати попередній. Пов'язку звичайно фіксують бинтом.

Оклюзійна пов'язка застосовується при відкритому пневмотораксі - рані грудної клітки, що повідомляється із плевральною порожниною. Ціль пов'язки - герметичне закриття рани для запобігання влучення атмосферного повітря в плевральну порожнину.

Для її накладення зручно використати індивідуальний перев'язний пакет, що представляє собою два стерильних ватно-марлевих тампони й бинт у стерильному впакуванні із прогумованої тканини.

Методика накладення: пакет розкривають, на рану накладають прогумовану тканину внутрішньою стерильною поверхнею, на неї - ватно-марлевий тампон і зверху - бинтову пов'язку. Прогумована тканина не пропускає повітря, і її щільна фіксація тампоном і бинтом забезпечує необхідну герметичність рани.

Безбинтові пов'язки

Клейова пов'язка

Перев'язний матеріал фіксується на рані за допомогою клеячи. Можливе застосування із цією метою клеола, коллодія й клеячи БФ-6. Найбільше часто застосовують клеол - спеціальний клей, до складу якого входять каніфольні смоли й ефір.

Після укладення на рану стерильних серветок безпосередньо по їхньому краї на шкіру наносять смугу клеола шириною 3-5 див.

Після цього через 30-40 секунд накладають натягнуту марлю й пригладжують її через шар матерії (простирадло, рушник). Після приклеювання краю марлі ледве відклеюють по периферії й відстригають зайву її частину ножицями, згладжуючи гострі кути. Потім марлю повторно притискають до шкіри.

У такий спосіб краю марлі виявляються повністю приклеєними й не задираються, що забезпечує надійну фіксацію перев'язного матеріалу.

При багаторазовому накладенні клейової пов'язки на шкірі залишається надлишковий шар клеола, що легко знімається ефіром або бензином (гірше - спиртом).

Достоїнства клейової пов'язки - швидкість і простота накладення, а також невеликий розмір пов'язки й зручності хворого.

Недоліки: можливість алергійної шкірної реакції на клеол, недостатня міцність фіксації (на рухливих частинах тіла), такі пов'язки не застосовуються на особі й промежині, тому що викликають подразнення чутливої шкіри в цих місцях; крім того, пари ефіру можуть викликати опік слизуватих оболонок.

Найбільше часто клейові пов'язки використаються при ранах на тулуб, зокрема після операцій на органах грудної й черевної порожнини, заочеревинного простору

Правила бинтування

1.Хворий повинен перебувати в зручному положенні.

2. Частина тіла, що бинтують повинна перебувати в тім положенні, у якому вона буде після бинтування.

3. Людина що накладає пов'язку повинна перебувати особою до хворого, щоб по вираженню його особи бачити, чи не заподіює пов'язка біль.

4. Бинтувати починають знизу нагору, при цьому права рука розгортає голівку бинта, а ліва – утримує пов'язку й розправляє ходи бинта.

5. Бинт розгортають в одному напрямку, причому кожний оборот бинта повинен укривати попередній на половину або дві третини його ширини.

6. Бинтування починають із двох перших закріпляючих турів бинта.

7. Кінець бинта зміцнюють на здоровій стороні або в місці, де вузол не буде турбувати хворого.

Домашнє завдання: скласти конспект уроку.